Пам'яті Ігоря Качуровського

Пам'яті Ігоря Качуровського

1 вересня відомому українському письменнику Ігорю Качуровському виповнилося б 99 років! До цієї дати журналісти радіо «Культура» підготували кілька радіопрограм з унікальними архівними записами.

3 вересня о 14.35 прозвучить запис розмови літературознавця Михайла Слабошпицького з Ігорем Качуровським з фондів Українського радіо у програмі «Моя література», підготовлений журналісткою Людмилою Лук’янченко. О 16.35 у передачі «Літературний смак» прозвучать фрагменти архівних записів інтерв»ю Ігоря Качуровського, записані у 1990-х роках. Редактор Олена Бросаліна.

4 вересня о 12.00 у передачі «Листки з вирію. Письменники української діаспори» прозвучить новела Ігоря Качуровського «Вдома» зі збірки «Шлях невідомого» у виконанні заслуженого артиста України Бориса Лободи. Редактор Світлана Свиридко-Сєрова.

Життя Ігоря Качуровського (1.ІХ.1918, Ніжин — 18.VІІ.2013, Мюнхен) — українського письменника, перекладача, літературознавця, радіожурналіста — дорівнює цілій епосі. Народжений в Українській Державі гетьмана Павла Скоропадського, за короткого спалаху української незалежності, і змушений ще підлітком вирушити разом з батьками в добровільне вигнання, щоб уникнути репресій у страшних 30-х (до Росії, наприкінці війни — до Австрії, далі — до Аргентини, а звідти — до Німеччини), — він мав щастя дожити до проголошення незалежної України в 1991-му, відвідати рідні місця, побачити свої книжки, видані українськими видавництвами Києва, Ніжина, Львова, Дрогобича, Полтави… І якщо в його долі поєднано дві України, то його творчість пов’язала «Погашений спалах» розстріляного відродження (так він назвав хрестоматію творів репресованих літераторів, над якою працював в останні роки) і українське письменство доби Незалежності. І тим скарбом, який він зберіг для нас на чужині, у своєму безстроковому «екзилі», стала висока традиція українського неокласицизму, силоміць перервана диктатурою охлосу.

Ти — міст через безодню неминучости,

Ти — той ключар, який пильнує браму.

Ці слова молодого поета стали пророчим образом його літературної місії. А факти, що засвідчують пряму творчу спадкоємність між київськими неокласиками і Качуровським, — це і доленосне знайомство 1942 року з «Орлеанською дівою» Вольтера в перекладі Максима Рильського, в якій учорашній студент Курського педінституту і автор талановитих російськомовних поезій «побачив клясичну досконалість вірша, відчув вироблену високохудожню мову, яка не поступалася російській, зрозумів, що цією мовою мають бути написані твори світового рівня, приналежні… до пантеону загальнолюдської культури». Це також спілкування в Австрії з Юрієм Кленом, який продовжив неокласичну стильову лінію на еміґрації, й листування з Михайлом Орестом, який став для Качуровського літературним учителем, та з Володимиром Державиним, теоретиком українського неокласицизму на Заході.

І протягом усього свого феноменально довгого літературного життя Ігор Качуровський стояв на варті справжнього мистецтва і не підкорявся віянням «мистецтва доби», маючи мужність пливти проти течії, — і в цьому його найперший урок усім нам.